Якщо ви бували у Парижі, то знаєте, що це за місто. Його можна любити, ним можна захоплюватися, його можна боятися або навіть ненавидіти (є й такі). Але загалом, якщо ваші сподівання від міста не були аж надто високі, ви його полюбите. І у вас не буде паризького синдрому, як у розчарованих японців, які мріють побачити Париж з листівок, а у реальності отримують безхатченків на вулицях, сміття та небезпечні райони. Але чому ж про погане?
Ось я дуже люблю Париж. Я б сказала, що це моє місто, у ньому я відчуваю себе якнайкраще. Але… попри все це, я б не хотіла там жити. Чому? Тому що я боюся, що воно втратить для мене свою чарівність, що рутинне життя заважатиме мені насолоджуватися ним у повній мірі. І ще, мене не цікавить звичайне життя Парижа, мене цікавить сам Париж. Його вулиці та площі, його річка та канали, його таємниці та історії. Не люди, що там живуть, не компанії, що там працюють, не те, що його наповнює.
Я хочу розповісти вам про місто, його особливості, його історію, а ще трохи про мої мрії та переживання. Тож запрошую вас у подорож вулицями Парижа.
Але перш ніж почати, будьте готові до однієї важливої речі.
Коли б ви не приїхали до Парижа, завжди, ну просто ЗАВЖДИ, щось буде на реконструкції!
Я шість років чекала на завершення оновлення Вандомської колони, потім пережила перебудову території навкруги Ейфелевої вежі. І це вже не кажучи про нескінченні реконструкції станцій метро.
Порада: тільки-но ви потрапите у паризьке метро, продивіться, які станції зачинені, щоб потім не було несподіванок.
Париж будується та перебудовується постійно! І це при тому, що у місті заборонено змінювати фасади будівель без дозволу влади. Як їм це вдається, загадка. Зачиняються музеї, найцікавіші пам’ятки, завішуються фасади…і все це може тривати роками. І не тому, що ніхто нічого не робить, а тому що роблять все на совість (принаймні, я сподіваюся).
О, і наостанок. Не буду повторюватися, тому якщо на сайті вже є інформація про якусь паризьку цікавинку, даватиму посилання (бо ж нащо писати двічі?)
